Ти б не стрічав її – вперту, розгублену.
Та і вона не була одинока.
Ти усвідомив її – улюблену.
Те, що вона – зореока.
Те, що між вами малі надто відстані,
Надто короткі вже кроки.
Сукня її вся розвишита бісером,
Та і вона зореока.
Пізно отямився, ніжно від сорому
Лист багряніє високо.
Гілки відбиток на стегнах оголених.
Та і вона зореока!
Хай це напишуть в місцевих газетах
На шпальтах найперших високо,
Що не стрічав я раніше до тебе,
Щоб аж таких зореоких!
Осінь
Люблю я Осінь за розкутість.
І за медовий гріх.
За Її вміння роздягутись
Собі, а не для всіх!
Кардіолог
До якого треба йти сьогодні лікаря,
Якщо в грудях, мамо, коле і болить?
До кого звертатися за ліками,
Коли серце виривається й летить?
До сьогодні думав, що без серця я.
Та старенький кардіолог здивував:
На рецепті у дрібненьку чорну літеру
Він мені кохати приписав…
Я силоміць тягну на себе час.
А ти все дивишся. А ти невпевнена.
Я думав, Бог не дивиться на нас.
А він стояв собі між тими кленами.
Я, навіть, встиг! Я, навіть, загадав
Під тонку зірку неба божевільного!
Щоб ти кохала так, як я кохав!
Любов’ю чистою.
Любов’ю дуже сильною.
Ти знаєш, ми ніколи не помремо.
Не помирають ті, хто не завершив справи.
Ми будем жити вічно та даремно,
Допоки на свої місця усе не стане.